1. З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання, вранці будіть дитину з усмішкою та лагідним словом.
2. Не підганяйте, розраховувати час - це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили - провини дитини в цьому нема.
3. Обов'язково привчіть дитину вранці снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.
4. Давайте дитині в школу бутерброд, фрукти, вона в школі витрачає багато сил і енергії.
5. Привчайте дитину збирати портфель напередодні, ввечері перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її, чи не передавав вчитель прохань чи розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитися до своїх обов'язків і стане більш зібраною.
6. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застереження на кшталт: „ Дивись, поводь себе гарно!", „Щоб не було поганих оцінок!", та таке інше. У дитини попереду важка праця.
7. Забудьте фразу „Що ти сьогодні отримав?", а краще запитайте: „ Про що нове ти сьогодні дізнався?". Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй можливість розслабитись, / згадайте як вам було важко після напруженого дня /. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй в цьому, вислухайте.
8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід звичний для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.
9. Якщо дитина замкнулась у собі, щось її турбує, не вимагайте пояснень, хай заспокоїться, тоді вона сама розкаже.
10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.
11. Домашні завдання для 6-річних дітей на протязі року не задаються у відповідності до Наказу Міністра освіти та Науки України.
12. Протягом дня знайдіть / намагайтеся знайти / півгодини для спілкування з дитиною, а в цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує : головний біль, поганий загальний стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження.

Бажаємо успіхів Вам та вашій дитині!

Якщо ваша дитина пішла в перший клас, будьте готові до того, що день за днем ви дізнаватиметесь про неї щось нове, особли¬во, якщо вона" не відвідувала дитсадок. Як встановлюватимуться стосунки з ровесни¬ками? Чи може спокійно висидіти цілий урок? Чи вміє самостійно переодягатись, запам'я¬товувати завдання... Попереду у вас багато відкриттів, тому вам варто засвоїти - на дванадцять років ви також школярі. Цей довгий шлях вам належить пройти разом з дитиною - проводжаючи й зустрічаючи, допо¬магаючи й підштовхуючи вперед, розділяючи всі успіхи й невдачі. Щоб допомогти малюкові, треба спочатку перебороти свої власні страхи. А для цього зосередьмося:
Дитина не зібрана і усе плутає?
Не лякайтесь - таке можна сказати не лише про вашу дитину, їй просто важко звикнути до порівняно жорстких рамок шкільного життя, коли не можна робити те, що хочеться, а потрі¬бно готуватись то до фізкультури, то до малю¬вання за розкладом. Ви цілком можете впора¬тись з розгубленістю і незібраністю: на велико¬му аркуші паперу напишіть розклад уроків і напередодні ввечері поговоріть з дитиною, що необхідно взяти й приготувати до кожного уро¬ку. Щоб не було проблем з переодяганням, підберіть для шкільних занять максимально простий і зручний одяг, який дитина зможе зняти і одягнути без сторонньої допомоги.
Зовсім не вміє вчитись?
Що ж тут дивного, адже він - першокласник! Якщо дитині важко висидіти урок чи без нага¬дування взятись за домашнє завдання, спро¬буйте старий психологічний прийом - порівнян¬ня дитини з нею самою: "Ти читаєш значно краще, ніж тиждень тому" чи "Ти так подорослі¬шав відтоді, як став школярем".
Щодня вникаючи в шкільні справи своєї ди¬тини, постарайтесь допомогти осмислити усе, що відбувається. Наприклад, дитя не в змозі зрозуміти важливості підсумку своєї роботи. Для неї важливіші докладені нею зусилля. Не дорікайте малюкові за не надто хороший ре¬зультат. Похваліть за старання і лише потім поясніть, як важливо довести справу до кінця. Постарайтесь разом з дитям найбільш цікаво побудувати розпорядок дня.
Складнощі з завданнями?
Навіть якщо завдання не дуже важливі чи складні, звички вчорашнього, дошкільного життя іноді не дозволяють малюкові зібратись й налаштуватись на роботу вдома. Домовтесь з ним, коли він повинен щодня сідати за уроки Можливо, варто зробити так, щоб малюк спо¬чатку трохи погуляв. Фізіологи вважають, що нове піднесення фізичної та розумової праце¬здатності настає у дітей близько четвертої години вечора, і це хороший час, щоб виконати домашнє завдання.
Дитина стомлюється від занять?
Щоб дитя швидше адаптувалось до школи, краще не перевантажувати його додатковими заняттями - в спортивних секціях, музичній школі і т д. Не старайтесь в погоні за кращими оцінками збільшувати обсяг додаткових за¬вдань. Малюк стомлюватиметься, а його інте¬рес до навчання може знизитись.

Під час виконання домашніх завдань краще вимикати радіо та телевізор, щоб у квартирі було тихо. Тоді увага дитини не розсіюватиметься. Після кож¬ної півгодини можна зробити невелику перерву й порухатись.
Як влаштувати учнівський куток?
Мало хто може похвалитись хорошими житловими умовами, де дитина має окрему кімна¬ту. Але, принаймні, робоче місце вашому шко¬лярику просто необхідне. Для початку прибе¬ріть з кімнати усе зайве і зробіть це разом, щоб дитині стало одразу зрозуміло - починається нове життя з новими більш серйозними реча¬ми. (Але й не варто викидати з життя дитини усі іграшки - ваш школярик ще дитина, просто для них має бути окреме місце.)
В першу чергу йому потрібен стіл з шухлядами, якими користуватиметься лише він, персона¬льна книжкова полиця й настільна лампа. Стіл повинен стояти біля вікна так, щоб світло падало зліва. На полицю поставте не тільки підручники, але й дитячі енциклопедії, атласи, художню літе¬ратуру зі шкільної програми. Добре, якщо ви знайдете на стіні місце для карти - коли вона постійно знаходитиметься перед очима, дитина легко запам'ятає географічні назви.
Що повідомити вчителю?
Інколи вчителю не позаздриш: понад 20 індивідуальностей в класі, яких треба навчити ладити один з одним та ще і вчитися. На жаль, далеко не до кожного учня педагог може знай¬ти підхід. Ось тут і потрібна допомога батьків. Розкажіть учителю про особливості характеру вашої дитини, чого боїться і на що найбільше ображається. Знаючи особливості учня, вчи¬тель знайде з ним спільну мову.
Не зійшлись характерами?
На жаль і не всі перші вчителі схожі на Мері Поппінс. Цілком ймовірно, що саме вашу дити¬ну її перший вчитель зачарувати не зможе. Це зовсім не рідкість, тому панікувати не варто. Дуже часто діти бувають досить прискіпливими в своїх симпатіях і навіть учительська манера говорити, одягатися чи поводитися з дітьми може викликати у них антипатію. Якщо ви від¬чуваєте реальне протистояння учня і вчителя, постарайтесь своїми силами розрядити обста¬новку. Уважно і спокійно вислухайте дитину, щоб вияснити, в чому суть конфліктів між нею і вчителем. Поясніть своєму першокласнику, як треба вести себе на уроках, до яких вимог учителя бути готовим. Дайте малюку відчути, що ви його союзник і виступаєте на його боці - це для нього дуже важливо. При цьому треба дотримуватись об'єктивності, показуючи, в чому він помиляється.
Крок у "доросле" життя"

"Став школярем — став "дорослим"", — говорять багато батьків.
Але ж якщо замислитися, йому-бо лишень 6—7 років. Не така вже й дорослість. Просто додалося в житті відповідальності, а безтурботності і спонтанності поменшало. Життя тепер йде за суворим режимом. Добре, якщо дитина з дитинства до цього привчена. На довгі 11 років час маленької людини розділений на 45-хвилинні уроки та 15-хвилинні перерви. Від дитини вимагається сидіти тихо і стримано, тому їй так дуже хочеться побігати і попустувати.
Перший раз у перший клас — це, звичайно ж, велика і радісна подія. Але в житті дитини це ще й колосальний стрес, особливо якщо вона не ходила у дитячий садочок. Навіть найсміливіша дитина відчуватиме хвилювання від того нового, що входить у її життя, тривогу від невідомості, яку несе оце нове життя, радісне збудження від переходу в новий статус — більш дорослої і самостійної людини.
У життя школяра входять не тільки розклад, а й необхідність займатися тим, що потрібно, а не тільки тим, що ціка¬во. І батькам, і вчителю важливо знати: треба організувати життя школяра так, щоб завжди залишався час на нього са¬мого, на його власні бажання, хоч якими безглуздими вони здавалися б дорослим (гратися в машинки чи ляльки, читати, розфарбовувати).
Дітей, які сприймали б на¬вчання в школі як радісне і за¬хоплююче заняття, — одиниці. Майже для всіх школа — це пра¬ця, робота, яка вимагає чималих затрат і відмов від чогось, що по¬добається.
Дивно, але факт: ми, дорослі, повертаючись зі своєї роботи, вважаємо, що відпочинок ми за¬робили і можемо подивитися те¬левізор (значно безглуздіше за¬няття, ніж гра, слухання музики чи розмови дітей по телефону), а дитина, відсидівши у школі шість уроків, сходивши на музику і на плавання (де їй знову-таки дово¬дилося слухатися тренера чи вчи¬теля), на нашу дорослу думку, від¬починку не заслужила, особливо якщо ще не зробила уроки.
Дитині необхідно відпочи¬вати, тим більше в початковій школі. Звичайно, природа дала їй величезний ресурс, і вона може витримати майже будь-яке на¬вантаження. Але якою ціною? Ціною свого здоров'я. За даними Міністерства охорони здоров'я, до закінчення школи більшість її випускників уже має букет хронічних захворювань. Здоро¬ва дитина в 11-му класі — велика рідкість. А здорового відмінника можна записати в Червону книгу як зникаючий вид.
Зі школярем відбувається і таке важ¬ливе психологічне явище: його почина¬ють оцінювати сторонні. Коли він був малюком, його оцінювали в основному тільки мама і тато. Дитина звикла до того, якою їй треба бути, щоб мама не кричала, а тато похвалив. У школі її по¬чинають оцінювати інші, "чужі" люди. І оцінювати дуже конкретно — у цифрах. Оскільки очевидно, що діти — різні, а шкільна програма — одна на всіх, то точно станеться так, що якась дитина абсолютно не відповідатиме тим чи ін¬шим вимогам програми й одержуватиме погані оцінки. Цю шкільну неминучість часто не хочуть прийняти ні батьки, ні вчителі, ні згодом діти. Шкільна оцінка абсолютно необґрунтовано стає такою значимою, що за нею дуже часто губить¬ся сама дитина. Одержавши "два" з ма¬тематики і відповідну реакцію дорослих, дитина часто починає почуватися поганою. Не просто тому, що погано написала контрольну, а поганою остаточно і безповоротно.
Відчуття власної „поганості” переносити дуже важко, дитина намагається бути кращою. Але хоч яким би був подальший результат, вона опиняється в пастці. Від старання виправитися вона починає хвилюватися, тривожиться і знову робить багато помилок, навіть якщо знає матеріал. Вона знову одер¬жує погану оцінку й осо¬бливу реакцію дорослих, остаточно почувається "поганою" і недостойною.
Якщо їй вдається справи¬тися з тривогою, одержати хорошу оцінку і після цього схвальну реакцію, дитина може почуватися хорошою.
Але хорошою з умовою, котру тепер треба завжди виконувати, інакше тебе не вважатимуть хорошою, а значить — не любитимуть. У результаті, як ми вже знаємо, дитина звикає орі¬єнтуватися в усьому на зовнішню оцінку, хоч хто і в чому б її оцінював. Вона стає залежною і невільною, її самооцінка зни¬жується, впевненість у собі зникає, бажання вчитися вмирає оста¬точно.
Школа – тяжка повинність?
Якщо першоклас¬ник у свій перший день іде до школи з перед¬чуттям майбутнього дива, з великим інтере¬сом до нового шкільного життя, то вже через кілька тижнів він розуміє, що таке школа: багато неприємного старання, дивних і жор¬стких правил, осуду, критики і насильства над його особистістю. Щоденний похід сприймається ним як тяжка повинність. Зникає мотивація, інтерес до навчання. На жаль, дуже багато таких дітей і багато таких шкіл. Але є й інші навчальні заклади, й інші діти, які йдуть туди з радістю, бо їхня школа — це те місце, де їм по-справжньому цікаво. Хотілося б, щоб це було повсюдно, але... надто від багатьох факторів усе за лежить.
 

 Що повинно бути у портфелі: 

— Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку. 
 — У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день. 
 — Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи. 
 — Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку. 
 — Олівці, ручки покладіть у пенал. 
 — Стежте за, тим, щоб звечора все було готове до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого. 

Виконуємо домашнє завдання

 1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом. 
  2. За записами у щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали. 
  3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання. 
  4. Готує потрібні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо. 
 5. Знаходить завдання в підручнику, текст статей та письмових вправ, текст задач тощо. 
 6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці. 
 7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ. 
 8. Виконує роботу. 
 9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи часом чогось не забув. 
 10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки — виправляє. 
 11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім'ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно 
розповідає, чи навчився пояснювати розв'язання задачі. 

ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ СВОЄМУ ШКОЛЯРЕВІ?

• Знайти школу і першого вчителя для якого важливі самі діти, а не тільки шкільна програма. Хороший учитель розуміє, як дати флегматичній дитині трохи більше часу, що краще дати надто активній дитині порухатися, ніж змушувати її сидіти смирно і яке дати завдання обдарованій і швидкій, щоб вона не нудьгувала і не відволікала інших. Якщо вам говорять: їх майже сорок чоловік, а я одна ( тому їхнє головне завдання — мене слухатися), замисліться. Талановитий учитель усвідомлює просту істину: діти різні і, як мінімум, з цим так чи інакше доведеться мати справу, а як максимум – це чудово. Якщо ви віддаєте дитину до школи в 6 років, зверніть увагу на режим дня, чи є в цій школі можливість для ден¬ного сну (відпочинку), чи знаходяться молодші класи в окремому крилі. Урок у шестиліток повинен тривати 30—35 хви¬лин, а не 45, адже вони набагато швидше стомлюються.
• Рука готова до письма тільки в 7 ро¬ків через фізіологічні особливості роз¬витку. Замість критики за криві букви першокласники гостро потребують по¬хвали і підтримки. Як зміцнити руку? Більше ліпити з пластиліну, тіста, гли¬ни.
• Примус — ворог навчання. Цікаве запам'ятовується легко і надовго.
• Дуже важливо батькам (бабусям, дідусям).і самим дітям усвідомити, що двійка — це прикро, але не смертельно. Шкільні оцінки дуже часто оцінюють не нас самих і навіть не наші знання, а нашу здатність показувати вузький спектр знань у навчальній ситуації. По суті — наше вміння відповідати на запити освітньої системи. Кожен із вас знає не одну історію про те, як трієчники і двієч¬ники вашого класу ставали успішними і відомими людьми у своїй професії. Отож двійка говорить про те, що дитині важ¬ко сприймати щось зі шкільних вимог. І найкраще, якщо вдасться розібратися, що ж саме дитині дається важко і допо¬могти їй у цьому.
• Навчитися помилятися. Дозволяти помилятися дитині, щоб у неї не виникало відчуття її тотальної "поганості". Для цього батькам непогано б самим уміти визнавати свої помилки. Це вдається, якщо ми знаємо, що наші помилки — не ми самі, що помилка — це наша невда¬ла дія чи рішення. Але ко¬жен із нас при цьому може залишатися таким, яким він є — достатньо хоро¬шим, яким створила при¬рода. Природа не народжує лиходіїв і негідників, вони стають такими, бо колись вони самі і багато хто на¬вколо почали вважати їх саме лиходіями і негідни¬ками. Помилка, невдача, провал — лише маленька частина життя людини. Але не вона сама.
• Бути на боці дитини. Бути на боці дитини — не значить заохочувати її ви¬тівки чи потурати її грубо¬сті. Це запитати себе: "Що відбулося? Як це сталося саме з нею? Що не так у її шкільному чи внутрішньо¬му житті? Як допомогти їй уникнути нових неприєм¬ностей і конфліктів?"
Коли батьки сліпо вірять скаргам на своє чадо, не вдаючись у подробиці ("він змусив мене червоніти!"), дитина відчуває самотність, без¬захисність, почувається зрадженою найближчими людьми.
• Розуміти, що у шко¬ляра в житті повинна бути присутня радість. Якщо не вдається одержувати її в школі, то було б непогано, якби ви дозволяли дитині організовувати її самій. Здорова дитина здатна забезпечити себе заняттям, у яко¬му вся її істота відпочивала б і наповню¬валася новою силою. Ця сила їй потрібна для того, щоб було легше займатися як тим, що подобається і вимагає зусиль, так і тим, що не подобається і вимагає колосальних психологічних затрат. Іде¬ально, звичайно, якби дитина (як і ви самі) одержувала багато задоволення від будь-якої справи, якою займається.

Спробуймо відчути ситуацію, побувавши на місці першокласника:
„ Я дізнався, що стану школярем! Це значить, що в мене буде портфель, у ньому буде багато зошитів, ручок і всілякої цікавої всячини. Я буду ходити до школи і вчитися — займатися серйозною справою. Я пишаюся, адже я вже такий дорослий. Мені здається, що в школі мені буде дуже цікаво, вчителька розповідатиме багато нового, а я буду старатися одержувати п'ятірки. Тоді мама і тато будуть мною пишатися.
Першого дня я пішов до школи з радістю, хоча й хвилювався трохи. Мама хвилювалася теж, і я зрозумів, що все серйозно. Цього дня мені багато про що довелося дізнатися: про нашу вчительку, наш клас, дітей із нашого класу, познайомитися зі своїм сусідом по парті, запам’ятати, де їдальня, а де спортзал. Тому я дуже стомився і на всі запитання дорослих: "Ну, як твій перший день у школі?" -
Відповідав про всяк випадок: "Усе добре", але насправді я ще не дуже зрозумів, добре там чи ні.
Потім, звичайно, з'ясувалося, що в цій школі не все так просто. На уроці розповідають не завжди про цікаве, а намагатися слухати, якщо нудно, дуже важко, відразу хочеться зайнятися чимось цікавішим, а коли відволікаєшся, одержуєш зауваження. Одержувати зауваження - дуже неприємно, особливо — якщо в щоденник. Неприємно ще тому, що все це несправедливо — я ж відволікаюся не тому, що я поганий, а просто мені дуже нудно! Коли ж це все закінчується і починається перерва, з'ясовується, що не можна бігати. Що робити тоді, незрозуміло, бо бігати хочеться найбільше, я ж 45 хвилин так дуже старався! Добре ще, коли потім почнеться улюблений урок - тоді хоча б цікаво і сидіти смирно не так важко, і урок минає швидко.
Нарешті свобода! Уроки закінчилися, можна бігти додому і насолодитися життям: погуляти в дворі, посидіти за комп'ютером, з Васьком зустрітися. Але мама говорить: спочатку уроки! І знову сидіти, писати, робити все те, чого я так не люблю. Якби ви знали, як іноді це не хочеться робити! Тоді я годинами не можу зосередитися, сиджу, про щось мрію. Приходить мама і сердиться на мене за те, що
я нічого не зробив. Але я ж стараюся, просто нудно дуже. І що тоді в цьому хорошого — бути школярем? Якщо майже весь час нудно.
А життя ж навколо таке цікаве, а я в цій школі сиди, після школи сиди, тато ще хоче записати мене в секцію плавання, а мама — до музичної школи. А жити коли?"
За книгою Ірини МЛОДІК "Для
неідеальних батьків, або Життя на
вільну тему"