15 лютого 2016 року виповнюється 27 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти ‑ чоловіків та батьків.

    27 років, ніби один день, пролетіли і зникли за обрієм. Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни. Час іде, а біль не вщухає. Афганських подій ніколи і нікому не викреслити з календаря. І скільки б ми не повертались до тих подій, встановлюючи нові і нові факти, змінюючи цифри, все переоцінюючи, істина залишається одна – незмінно житиме пам'ять про Афганістан.

    Посивілі завчасно воїни-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.  Наснагу та мужність воїни-афганці постійно черпали  зі спогадів про рідну домівку, батьківщину, матерів. Стійкості їм додавали пісні. Пісня підносила бойовий дух, згуртовувала солдат. Пісні війни... Інколи задумаєшся: за що їх так люблять і пам’ятають в народі; зберігають в пам’яті довгі роки. Напевне, за простоту і душевність, мелодійність, безмежну віру в дружбу, любов, в усе краще, що є в людині.

    Фестиваль афганської пісні «Пам'ять поколінь» ще раз підтвердив, що молоде покоління завжди підтримуватиме священну традицію – зберігати пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок батьківщини, які сповна виконали свій військовий обов’язок.